Сімейна історія

Генетичні фактори можуть значно підвищити ризик розвитку подагри, що робить сімейний анамнез важливим немодифікованим фактором ризику. Було виявлено кілька генів, які впливають на метаболізм, транспорт і виведення сечової кислоти. Наприклад, варіації в генах SLC2A9 і ABCG2 можуть впливати на рівень сечової кислоти та ризик подагри. Спадкові метаболічні розлади, такі як синдром Леша-Ніхана або суперекспресія фосфорибозилпірофосфат-синтетази (PRPP), також можуть призвести до надмірного утворення сечової кислоти. Спадковість подагри оцінюється в 35-40%, що свідчить про сильний генетичний компонент. Люди з сімейним анамнезом подагри можуть мати генетичну схильність до гіперурикемії, що робить їх більш чутливими до факторів довкілля та способу життя. Велике дослідження, опубліковане в Annals of the Rheumatic Diseases, показало, що наявність близького родича з подагрою підвищує ризик розвитку цього захворювання у людини в 1,91 раза [1]. Інше дослідження, опубліковане в Nature Genetics, виявило кілька генетичних локусів, пов'язаних із ризиком подагри, що підкреслює складну генетичну архітектуру захворювання [2]. Хоча генетичні фактори не можна змінити, знання сімейного анамнезу може допомогти людям та медичним працівникам реалізувати відповідні профілактичні стратегії.